Зазначається, що керівною засадою дослідження та теоретичного узагальнення людини стали у П.Ліницького ідеї гуманізму, ставлення до філософії як до вкраплення людських спрямувань, досягнення більшої повноти буття, духовної свободи. Наголошується, що творча спадщина Ліницького спрямована на філософські пошуки та осмислення проблеми людини, з'ясування її морально-духовних основ, де сутність людини, її місце в світі, сенс людського буття пов'язуються з духовністю вільної духовної особистості.

Викладені переконання П.Ліницького в необхідності реформування суспільства, удосконалення його через слідування принципу справедливості, де мислитель передбачав появу ряду негативних тенденцій, таких як популізм, прислужництво, спроби видати свої інтереси народним уповноваженим за суспільні, пророкував постійність непродуманих переворотів політичного життя в Росії на початку ХХ століття.

На основі конкретного аналізу праць українського філософа доводиться, що соціально-політичні погляди П.Ліницького не є чимось зовнішнім по відношенню до його філософського доробку, а органічно вплетені в його загальнофілософську концептуальну побудову. Виділяються основні соціальні складники філософської спадщини П.Ліницького. Особлива увага звертається на виявлення методологічних аспектів дослідження соціальних процесів та явищ, показується їх дієвість в процесі наукових досліджень.

Розглянуто суспільно-політичні погляди, світоглядні ідеї на підставі розробки й аналізу філософського доробку Ліницького в контексті української духовно-академічної філософії другої половини XIX ст. Визначено місце П.Ліницького в українській філософській думці, виділено соціальні складники його філософії та методологічні засади їх розгляду, висвітлено проблему сенсу буття людини, погляди на суспільство і державу та їх розвиток у творчості філософа.